Вигнання з раю, або Хто боїться павуків

Ви скажете: ну й що з того, що хтось когось боїться?! Це так, але павуки тут ненадаремно! Якщо в дитинстві не було «Мухи-Цокотухи» з величезними ілюстраціями, якщо ніхто павуками навмисно не лякав, та й інші жуки не особливо заважали, але дитина саме павуків ДУЖЕ БОЇТЬСЯ, тоді можна більш-менш впевнено сказати, що це – первісток або народжена у важких пологах дитина. Чому?

Щоб це зрозуміти, ми розкажемо про другу базову перинатальну матрицю (БПМ ІІ).

Вона умовно називається «Вигнання з раю», її символ – жертва. Це – весь період переймів. Так чи інакше, але ми можемо уявити собі, наскільки нестерпний цей етап пологів для мами. Та ми навіть не уявляємо, ЩО в цей період відчуває дитина.

У природі процес народження «запускає» саме дитина – це її готовність до появи на світ спричинює в материнському організмі низку гормональних та хімічних змін, які викликають перші скорочення м’язів матки. В ідеалі перейми спочатку слабкі та з великим інтервалом, і лише поступово вони посилюються та стають частішими. Але в реальності, якщо пологи стимулюють (мовляв, «переносили», ось день сприятливий, якраз у нашого лікаря зміна або ж просто заради зручності для лікарів), то спровоковані медикаментозно перейми будуть одразу сильними й болісними. Дитина й мама не встигають адаптуватися, лякаються болю, і народження стає для них на порядок страшнішим і складнішим.

Дитина відчуває сильний тиск – адже вона, нехай і частково, перебуває в рідині, і коли матка скорочується одразу всіма м’язами, вона опиняється немов під гідравлічним пресом. Їй боляче та лячно. Через хімічні зміни, викликані пологами, погіршується самопочуття дитини. Їй ПОГАНО. Її всесвіт руйнується, вона відчуває, наче її виштовхують з цього, дотепер прекрасного, світу. «За що?! Чим я завинила?» – ці переживання стануть прототипами образи та провини. Той, хто швидко здатний відчути провину, нерідко сам легко ображається. Якщо в дитини такі реакції домінують, то вона неусвідомлено набуває ролі жертви.

Перейми виганяють її, наносячи біль, але подітися дитині поки нема куди – шийка матки закрита і відкривається дуже повільно. ВИХОДУ НЕМАЄ..

Це ключовий опис другої матриці: БЕЗПОРАДНІСТЬ (адже дитина нічого не може сама для себе зробити), СИТУАЦІЯ БЕЗВИХОДІ (буквально), САМОТНІСТЬ, ніби всі залишили, зреклися (мамі у цей час так боляче, що вона «забуває» про дитину), і ніхто не приходить на допомогу. Циклічність переймів створює відчуття нелінійності часу, ніби мукам ніколи не буде кінця. «Карають, але не зрозуміло, чому і для чого» – жорстока БЕЗЗМІСТОВНІСТЬ того, що відбувається, може відкластися травматичною моделлю світу у підсвідомості дитини та дуже заважати її дорослому добробуту.

Символічно цей досвід характеризують як тортури в катівнях, концтабори, психлікарні, звідки не вибратися, де й сам не можеш врятуватися, і ніхто на допомогу не приходить. Християнська література називає такий відчай «темною ніччю душі»…

Здавалося б, якщо все настільки жахливо, то не краще було б зовсім проминути цю частину народження? Може, це полегшило б нам життя? Кесарево для всіх – і жодної безвиході на старті… Але друга матриця навчає дитину витримувати навантаження, боротися зі стресом, терпіти і сподіватися. Як ви вважаєте, звідки в нас цей символ про чорні та світлі смуги життя, котрі чергуються? Нічого не нагадує: напруження – розслаблення, напруження – розслаблення, знову й знову під час переймів?.. Потрібна навичка, навіть на рівні виживання виду – вміти перетерпіти, витримати й не зламатися. Це – цінний досвід, адже не всі труднощі у нашому житті ми можемо одразу вирішити.

Буває, що через ускладнення чи слабку пологову діяльність друга матриця стає тривалішою за норму – навіть до трьох діб! Тоді досвід «жертви» лишається в душі, у несвідомому дитини, формуючи її сприйняття та програмуючи її реакції. Що ми побачимо?

Одним з найяскравіших проявів є клаустрофобія – страх перед замкненим простором. Спогади про перебування у замкненому просторі матки під час переймів збурюють хвилю потужного дискомфорту – задуху, серцебиття, паніку настільки, що це позначається й на фізичних реакціях. Допомогою тут може бути будь-яка можлива саморегуляція: навчіть дитину м’яко дихати, на видиху розслабляти м’язи; самомасаж, пострибати, згадати когось із близьких, наспівувати пісеньку тощо.

Слабшим, але не легшим симптомом буде страх (або невміння) міцно товаришувати із кимось: травма перетворює близьке спілкування на другу матрицю («жертву», коли дитині погано, але вона не може цього змінити), з якої можна лише втекти, тобто зруйнувати стосунки. З позиції «жертви» дитина неусвідомлено провокує товариша, щоб той розізлився, відбулася сварка, і тоді можна образитися і піти. Якщо ми регулярно спостерігаємо цей сюжет, не потрібно «виводити її на чисту воду» – треба навчити дитину захищати себе у стосунках. Вчити виявляти гнів, а на затамовувати образу (це є більш здоровим, хоча й не таким зручним), повідомляти свої бажання та діяти собі на користь.

Взагалі схильність ображатися характеризує реакцію безсилля, коли обурення спрямовується не на кривдника, а вглиб себе. Це непродуктивно, адже людина не захищає себе, не з’язовує, не вирішує проблему. Виходить, що образа – це «безпечний» спосіб гніватися, оскільки немає ризику опинитися у справжній сварці. Так в дитині зміцнюється переконання «я нічого не можу змінити».

Оскільки безпорадність гнітить, дитина починає маніпулювати – змушувати інших чинити так, як їй хочеться, але не «чесно», а нишком. «Жертва» – завжди маніпулятор.

Але не через злість, а через безсилля та страх діяти відверто. Ця позиція підкорює собі з часом все більше об’єктів життя, тому важливо дозволяти дитині виявляти незадоволення, гнів у родині (де вона відчуває себе захищеною) щодо батьків (які все одно люблять і пробачають). Виглядає парадоксально, адже саме батьки бажають добра та заслуговують на повагу. Однак, так дитина навчиться відверто захищати свої інтереси перед іншими та будувати стосунки на рівних.

Як почесний член «клубу другої матриці» я часто помічаю, наскільки мені легко розгубитися та запанікувати за будь-якої несподіваної прикрості. При цьому мені руки падають і я не роблю НІЧОГО, щоб виправити чи покращити ситуацію. Лише стою та впадаю у відчай все більше. Тоді я, звісно, приходжу до тями та усвідомлюю те, що трапилося, як реакцію зі спогадів про БПМ ІІ, яка випливає у вигляді програми безпорадності (нічого не роблю), безвиході (немає сенсу шукати вирішення) та зневіри (навіть якщо прикрість дріб’язкова). Загалом це позиція безвідповідальності, адже «жертва» впевнена, що сама нічого не може. Павук тому й вважається частиною символіки другої матриці, бо знерухомлює свою жертву, роблячи її безпорадною та завдаючи страждань.

Тому коли дитина каже, що «виходу немає», «з цим нічого не поробиш», «мене УСІ зреклися», «я гірша за усіх» і «так було завжди» – ласкаво просимо!... Це воно. І якщо ми кинемося переконувати її, що все не так: ситуація вирішується, вона дріб’язкова, ми всі тут і готові прийти на допомогу, вихід є, ми його неодмінно знайдемо, то ми обов’язково зустрінемо опір, наприклад: «НАВІТЬ ТИ мене не розумієш!..» Справа в тому, що стан другої матриці супроводжується «вибірковою сліпотою», тобто людина у ньому категорично відкидає те, що не співпадає з її настроєм (світовідчуттям). Радість та ентузіазм лише посилюють чорноту її безвиході. Ви не дістанетесь туди, вас не почують, прірва нерозуміння зростатиме. Що ж робити?

Не намагатися достукатися до розуму (подивися, все легко), не умовляти (відпочинь, не картай себе), не пропонувати рішень (нумо ми зараз зробимо ось це), а лише терпляче БУТИ ПОРУЧ. Мовчки сидіти поряд. Нічого не казати й не робити, адже будь-яка спроба впливу зарахує вас до того, що гнітить. Просто бути поруч! Так ми «зламаємо» головну тему другої матриці – самотність, зраду, адже у справжній другій матриці нікого поруч не було. І «злі чари» її почнуть слабнути у всьому ланцюжку.

Отже, хто попереджений, той озброєний – розумінням того, що відбувається з нами чи нашими дітьми. Важливо пам’ятати: усі ці непривабливі реакції вимушені. Оскільки інакше не виходить поки, тому мудра доброта лишається головною зброєю батьків. Дозволяйте дитині злитися, вчіть її захищати себе у стосунках, будьте поряд у скрутний момент, нічого не вимагаючи, і друга матриця здасться вам іграшкою! Єдине, чого не вийде зробити – припинити боятися павуків.