Неусвідомлений рай, або «Зачиняйте двері!»

Це – щасливий період вагітності, весь час від зачаття до початку переймів. Називається «Неусвідомлений рай», оскільки існування у дитини райське, але вона цього не розуміє, адже іще не має з чим порівняти. Дитина перебуває у надійно захищеному просторі матки, тут все досить спокійно та комфортно: тихо, тепло, жодних поштовхів та потрясінь, жодних потреб – адже вони задовольняються через пуповину постійно. Тіло, наче у невагомості, плаває у навколоплідних водах, і це надає йому відчуття задоволеності та розчинення чи безтурботного ширяння.

Хто коли-небудь бачив сни про те, як вільно та легко плаваємо, пірнаємо, ковзаємо під водою, а дихати й не потрібно – і так все добре?.. Ось-ось, це воно, привіт вам від першої матриці!

Та найцінніший компонент цього часу – відчуття безмежності, суцільності зі всесвітом, повної довіри та спокою. На цьому етапі дитина не відчуває і не усвідомлює меж свого тіла, своєї окремішності. Вона відчуває єдність із матір’ю та світом, яким вона видається дитині.

Лише уявіть на хвилину це почуття: нема про що турбуватися, усе спокійно, абсолютно комфортно, ми буквально плаваємо в океані тепла, ніжності, довіри – і стане зрозумілим, звідки взявся вислів «мамо, народи мене назад!» Усі наші фантазії про осінній затишок, наприклад: тихий вечір, під пледом тепло, поряд спокійно нявчить кіт, смачні їжа й пиття – це калька з першої матриці! Між іншим, готелі «all inclusive» теж відтворюють ідеальні уявлення людей про відпочинок – там завжди тепло, ми ледарюємо, їмо та п’ємо досхочу, плаваємо в теплій солоній воді!..

Не лише уявлення про ідеальний відпочинок «змальовані» з першої матриці, але й здатність довіряти людям, бути у близьких стосунках, розслаблятися та насолоджуватися спокоєм закладаються саме у ній.

Мама краще за усіх знає, чим була для неї ця вагітність, тому розшифрувати можливі неочікувані реакції та особливості дитини вам буде набагато простіше, зіставивши свої спогади з цією інформацією. Хоча особисті хвилювання дитини можуть не завжди співпадати із вашими уявленнями. Що ж може тут відбутися «не так»?

Перша реакція на звістку про вагітність буває різною. Оскільки вона означає кардинальні зміни у житті жінки, особливу відповідальність за дитину, початок часу, сповненого турбот і тривог, не кажучи вже про те, що ця новина може бути несподіваною, і не завжди відомо, як сприйме її чоловік, – буває, що жінку огортає тривога і сум’яття, а не радість. Її дитина при цьому відчуває, що мамині хвилювання щодо НЕЇ зовсім не райдужні. І це одне з перших вражень про те, як до НЕЇ ставляться. Травмою може бути реакція мами чи рідних, наприклад: «як невчасно», «спочатку купіть квартиру», «напиши дисертацію», «куди ще народжувати», навіть якщо ці міркування викликані турботою та здоровим глуздом. Дитина міцно засвоює, що вона «непотрібна». Підсвідома установка такого типу може виявлятися в усіх майбутніх стосунках.

Якщо батьки мріють про хлопчика або ж у сім’ї вже є хлопчик, тому тепер усім дуже хочеться дівчинки (і навпаки), дитина «не такої» статі навіть всередині лона відчуває, що вона «не те, що потрібно». Нерідко й народження такої дитини відбуваються важче, ніж попередні, саме через страх та небажання дитини з’явитися. Наслідком може бути прагнення такої дитини заробити любов батьків (у якій вона не впевнена) тим, щоб усе життя доводити, що вона «навіть краща за дівчинку», а це не має нічого спільного зі спокійною впевненістю у тому, що її люблять і сприймають такою, якою вона є. Нерідко такі діти дуже амбіційні, але невпевнені у собі.

Також, якщо вагітна жінка із жахом вдивляється у своє відображення у дзеркалі, гадаючи, що вона огидно роздобріла, дитина може частіше й сильніше за інших сумніватися у своїй привабливості. З цієї точки зору мода на фотосесії «під час очікування», звісно, покращують ситуацію альтернативним поглядом на вагітність, але мамине СПРАВЖНЄ ставлення до себе у цей період важливіше.

Якщо мама переймалася тим, наскільки їй важко із великим животом – дитина може бути переконаною, що це із нею важко, а тому слід завдавати своїм існуванням якомога менше клопоту іншим. Виглядає мило, але в реальності ці до болю сором’язливі люди не дозволяють собі дихнути через страх кого-небудь потурбувати. Страх цей переважно вигаданий, а ось страждання через нього – справжні.

Резус-конфлікт означає, що замість розслаблення та довіри дитина фізіологічно постійно бореться за те, щоб материнський організм його не виштовхував. Такі люди, подорослішавши, розповідають, що їм важко лишатися у близьких стосунках тривалий час (наприклад, товаришувати), а ще важче «пускати корені», тобто постійність та стабільність їм непідвладні. З ними просто неможливо співіснувати, потрібно дуже багато терпіння.

Найбільш напружені та ворожі діти, які не очікують від світу та людей нічого доброго і, про всяк випадок, завжди готові до оборони, виявляються травмованими ситуацією, коли батьки розмірковували, «залишити чи ні», тим більше, якщо схилялися до «не залишати», але потім змінили свою думку. Жодні мегатонни любові потім не викоренять той страх дитини, про який було сказано. Такі діти замкнені, вони взагалі не довіряють, будь-який дружній прояв витлумачують по-своєму, часто сумніваються у своєму праві на місце під сонцем та можливості щастя. На жаль, їхня поведінка нерідко викликає в інших відчуження, що лише зміцнює таких дітей у правильності їхньої поведінки.

Токсикоз, хвороби під час вагітності, загрози викидня можуть потім виявлятися у безпідставній тривозі якраз у моменти, коли все ідеально. Дитина не може до кінця розслабитися; навіть відпочиваючи, засинаючи, все одно гостро відчуватиме страх, що все може змінитися, погіршитися, а виявлятися цей страх буде в тривозі за майбутнє – питаннях, сльозах, небажанні засинати.

Діти прагнуть допомогти собі так, як уміють: будують «халабуди», курені, намети, ховаються просто під ковдру із головою, можуть навіть залізти до мами під светр чи кофтинку (прототип матки) – намагаються пробути, залікувати, зцілити у грі ті подряпини, які досить болісно ранять у дитинстві. Спостерігаючи за цим. ми можемо багато помітити в їхніх іграх, зрозуміти краще, який емоційний багаж у дитини та як їй не нашкодити.

І тоді стає зрозумілим, що не звичайна примха чи вередливість змушує мою доньку обов’язково ЗАЧИНЯТИ двері кімнати, де вона перебуває, завжди, завжди, завжди. Оскільки мені так само важливо, щоб двері з приміщення були ВІДЧИНЕНІ, можна уявити, наскільки важко нам було б домовитися, якби ми не знали про те, що наші з нею досвіди першої матриці були такими різними))