Інклюзивна освіта: питань більше, ніж відповідей
Тривалий час вітчизняна система освіти поділяла дітей на «нормальних» та «інвалідів», котрих, як правило, не брали до звичайних шкіл та дитячих садків. У такому підході, звісно, є своя логіка та свій здоровий глузд. Діти з особливостями розвитку потребують спеціальних методик викладання, спеціалістів із відповідною кваліфікацією, спеціальної організації простору та багато-багато іншого, чого звичайна школа забезпечити не в змозі. Це один бік проблеми.
Але є й інший. Він полягає в тому, що діти зі збереженим інтелектом, але при цьому і з особливими потребами, виявилися дискримінованими. Вони не мають доступу ні до якісної освіти, ні до соціальної адаптації, ні до нормальної самореалізації у подальшому житті. Їхні проблеми, здебільшого, лишаються проблемами тільки їхніх батьків. Суспільство ж донедавна надавало перевагу ігноруванню цієї проблеми та відкуповувалося мізерною допомогою.
Сьогодні ситуація змінюється. З високих трибун багато і довго говорять про необхідність упровадження інклюзивних підходів до практики роботи звичайних шкіл та дитячих садків. Яку реакцію це викликає? За нашими спостереженнями – доволі часто негативну. Ця тема лякає й директорів, і вчителів, і батьків.
Як навчати таких дітей? Адже звичайний учитель не володіє необхідними методиками та прийомами і не має необхідної спеціальної підготовки. Чи не забере інклюзивна дитина на себе всю увагу учителя, на шкоду усім іншим? Інклюзивним дітям можуть бути притаманні особливі тілесні ознаки чи емоційні прояви. Як на це реагуватимуть інші діти? Чи не налякає їх це? Чи не стануть діти з особливими потребами вигнанцями в середовищі однолітків у непідготовленому шкільному колективі?
І таких питань – безліч. Відповідей на них, на жаль, поки замало. Ми вирішили пошукати їх самостійно. І сьогодні пропонуємо вашій увазі перші результати.
Історія формування інклюзивнихпідходів та принципів
РОЗ’ЄДНАННЯ
Раніше освітня діяльність базувалася на принципі РОЗ’ЄДНАННЯ: «нормальні» діти йдуть до звичайних шкіл, діти з особливими потребами – до спеціальних інтернатів.
ІНТЕГРАЦІя
Потім почав застосовуватися принцип ІНТЕГРАЦІЇ: інклюзивні діти діагностувалися, а потім їх намагалися інтегрувати у звичайні дитячі колективи.
Поєднання
Нарешті, було сформовано сучасний підхід, який ПОЄДНУЄ дві системи освіти – спільне навчання звичайних дітей та дітей із особливими потребами у спеціально вибудуваній системі, яка сприяє усім дітям та не порушує права та інтереси жодного з них.
Філософія інклюзивного підходу
Інклюзивний підхід передбачає, що у своїй роботі педагог виходить не з діагнозу, не з того, що із дитиною «щось не так», а зі збережених сильних характеристик її особистості. Розвиваючи їх, учитель (вихователь) автоматично компенсує та розвиває послаблені характеристики. Тобто педагог акцентує увагу та будує роботу не на дефекті, а на тому, як відбувається зростання до «плюсів».
Не слід надто копирсатися в діагнозах, адже ми точно не можемо знати, хто ставив цей діагноз і яким був рівень кваліфікації цього спеціаліста. Ми акцентуємо увагу на сильних ознаках і, розвиваючи їх, доповнюємо слабкі
Марина Крісов
Консультант з інклюзивної педагогіки
Крім того (і це важливо!), ГАРНА ІНКЛЮЗИВНА СИСТЕМА ВИБУДУВАНА ТАК, ЩО ВОНА СПРИЯЄ УСІМ УЧАСНИКАМ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ. Але для побудови такої системи необхідно залучити досвідчених професіоналів, які глибоко відчувають і розуміють сенс інклюзії (а чи є такі в Україні?), а також мати значні людські та матеріально-технічні ресурси. А також – розумні законодавчі ініціативи й підтримку на рівні держави.
Цікавою з цього питання є практика запровадження інклюзивних підходів у школах Ізраїлю. Вона свідчить, що для побудови системи інклюзивної освіти в конкретному закладі освіти НЕОБХІДНО ОБОВ’ЯЗКОВО ДОТРИМУВАТИСЬ 6 ПРИНЦИПІВ.
А саме:
Принцип 1
Здатність керівництва школи взяти на себе відповідальність за плановані зміни.
Принцип 2
Здатність до змін серед учителів, їхня мотивація до роботи зі створення інклюзивного середовища.
Принцип 3
Постійна спільна командна робота всього педагогічного колективу із розробки, погодження та впровадження інклюзивних підходів до навчально-виховного процесу.
Принцип 4
Просвітницька та партнерська робота з колективом батьків, де батьки дітей із особливими потребами – рівноправна частина батьківського колективу.
Принцип 5
Створення інклюзивного середовища, що об’єднує, шляхом поєднання двох систем – стандартної та «особливої» на рівні поєднання цілей і завдань. Перенесення акценту зі «ЩО ми робимо? (ЩО ми викладаємо? і ЯК ми це викладаємо?)» на «НАВІЩО ми це робимо?»
Принцип 6
Обов’язкова наявність системи додаткових послуг, яка містить:
6.1. Наявність тьюторів біля дітей із особливостями розвитку.
Тьютор – це індивідуальний «перекладач» біля дитини. Його головне завдання – індивідуальна підтримка дитини.
Тьютор потрібний, якщо у дитини є труднощі:
- з поведінкою;
- у спілкуванні;
- у засвоєнні навчального матеріалу.
Тютор може бути:
- «Зовнішнім», тобто його винайняли батьки.
- «Внутрішнім», тобто його надав навчальний заклад і він є членом педагогічного колективу.
- «Прихованим», тобто ніхто, крім батьків і команди педагогів, не знає про те, що ця людина – тьютор.
Тьютор не може доглядати більше, ніж за трьома інклюзивними дітьми з одного класу.
6.2. Наявність системи додаткового навчання із корекційними педагогами.
6.3. Розподіл навчального часу за такими пропорціями:
- не більше 30% навчального часу дитина з особливими потребами перебуває поза класом на індивідуальному навчанні із відповідними спеціалістами (тут вона вивчає матеріал, який не може засвоїти у групі);
- 70% навчального часу така дитина перебуває серед дітей у класі – із тьютором або без нього (це залежить від особливостей кожної окремої дитини).
Підбиваємо підсумок
Таким чином, зрозуміло, що впровадження інклюзивної освіти до практики роботи загальноосвітніх шкіл та дитячих садків вимагає глибокої та вдумливої підготовки, а саме:
- широкого громадського та фахового обговорення;
- вивчення іноземного досвіду;
- підготовки відповідних кадрів;
- наявності тьюторів, які надихаються своєю професією;
- напрацювання розумних норм щодо кількості інклюзивних дітей на кожен клас;
- значного фінансування
- та ін.
Тут не можна поспішати. Дуже хочеться, аби перші кроки інклюзивної освіти в Україні були зваженими, обміркованими та системними. Інакше висока ідея на практиці перетвориться у звичайну профанацію, а заручниками цього стануть наші діти.
Святошинська гімназія висловлює щиру вдячність за професійну консультацію з питань інклюзивної освіти педагогічному консультанту з напряму «special education», міжнародному консультанту з корекційної та інклюзивної педагогіки Марині Крісов (Тель-Авів, Ізраїль).
З 
і турботою про вас -
Психологічна служба Святошинської гімназії
.svg){kind=small}
